Цукор

Цукровий пісок
Цукровий пісок - різновид звичайного цукру. Він має ще кілька назв - сипучий цукор, мелений, подрібнений або гранульований. Цей сорт широко поширений в кулінарній справі в порівнянні з іншими видами цукру.
Цукровий пісок використовують як спецію для приготування різних страв, щоб надати їм солодкуватий смак або усунути небажаний запах.

Кусковий, колотий, пилений цукор
Кусковий цукор - вид цукру, спресованого в маленькі шматочки квадратної або прямокутної форми. Цукор рафінований має свою назву - рафінад.
Цей різновид цукру набагато швидше розчиняється в гарячій воді, ніж інші сорти. Тому його частіше подають до гарячих напоїв.
Пиляний цукру, або колотий, розчиняється у воді трохи довше. Він являє собою кусковий цукру, який був розділений на невеликі шматочки, звані цукрової головою.

Льодяниковий, кам'яне цукор
Карамельний цукру, або «льодяниковий», за зовнішнім виглядом нагадує шматочки карамелі, які являють собою жорсткі кристали різної форми, практично прозорі. Їх процес приготування дуже схожий на виробництво смоктальних цукерок. Льодяниковий цукор в порівнянні з кусковим видом у воді розчиняє повільніше.

Кленовий цукор
Вперше кленовий цукор з'явився в середині 18 століття: в Канаді виростало дерево - клен, що виділяє специфічний освіжаючий сік, який можна було використовувати для приготування особливого виду цукру.
Американські індіанці з давніх часів отримували сік з двох сортів цього дерева - цукрового клена і сріблястого. Дивовижний сік наливали в горщики з глини і залишали в холодному місці на всю ніч. На ранку він ставав твердим і нагадував морозиво, яке жителі Європи назвали - «солодким льодом».
З плином часу для виготовлення цього виду цукру почали використовувати технологію отримання тростинного цукру.

Пальмовий цукор (Джаггер)
Пальмовий цукор, або Джаггер, добувають із соку певного виду пальми, яка росте на Філіппінах, в Індії, Індонезії, Малайзії та М'янми. У США і Західній частині Європи можна знайти нерафінований пальмовий цукор, який називається jaggery, що означає від давньоіндійського - «Саркара».
Цей вид цукру відрізняється темно-бурштиновим відтінком, приємний присмаком і запахом. При обмеженому виробництві - темний і твердий нерафінований цукру віддає присмаком меляси. На прилавках магазинів можна зустріти два види цього цукру: твердий - в плиткової формі і м'який - у вигляді вузького крейди.

Буряковий цукор
Перші попутки отримати буряковий цукор були зроблені в кінці 16 століття французьким ученим Олів'є де Серра, але тільки в середині 18 століття німецький хімік Зігісмунду Маргграф отримав це вид цукру і зробив його у твердій формі. Однак масове виробництво бурякового цукру почали тільки в 19 столітті.
У рафінованому вигляді він дуже сильно нагадує тростинний рафінований цукор - обидва види під час повного очищення містять майже 100 відсотків сахарози.

Солодовий цукор
Солодовий цукор - продукт, що добувається з солоду, який являє собою результат бродіння, сухих злаків грубого допомогла. У Японії ось вже кілька тисяч років вживають цей вид цукру, отримуючи його з проса і рису. Він не сильно солодкий в порівняння з сахарозою, і підходить для випічки і виробництва харчування для дітей.

Сорговий цукор
Сорговий цукор - різновид цукру, отриманий із соку рослини сорго, яке належить до злаків. Стебла рослини складаються на 18 відсотків з цукру. У Стародавньому Китаї з цукрового сорго добували мед (патоку).
У Громадянську війну в північній частині США були проведені перші спроби почати масове виробництво соргового цукру. Однак отримання цього виду з рослини сорго виявилося економічно не вигідним - в ньому занадто багато мінеральних елементів, камедь і інвертного цукру, тому в чистому вигляді кількості кристалів цукру дуже мало.

Тростинний цукор
Очеретяне рослина привезли до Індії жителі Арабської імперії. Вперше культивувати очерет почали перси: вони кілька разів переварювали сирець, отримуючи при цьому своєрідний рафінад. Арабам, які завоювали держава Сасанідів, дуже сподобався солодкий продукт, і в своїх завойовницьких походах рослина була привезена в Середземномор'ї.
Жителі Португалії та Іспанії після знайомства з очеретом почали його культивувати цілими плантаціями на Мадейрі, Канарах і Кабо-Верде. У 15 столітті про цукровому очереті дізналися і країни Нового Світу і Америка, в якій з'явилися плантації тростинного цукру.